Хто вони — українці, що рятували євреїв від смерті в Бабиному Яру?

Свого часу Київське товариство єврейської культури створило фонд «Пам’ять Бабиного Яру». 1989 року організація запровадила звання «Праведник Бабиного Яру» і «Праведник України». Перше присуджували тим, хто рятував євреїв від німецьких окупантів у Києві, а друге — рятівникам євреїв з інших регіонів України.

Наразі в Україні понад 2 500 людей отримали звання праведників, і наша країна посідає 4-те місце у світі. Більше рятівників віднайшли лише в Польщі, Нідерландах і Франції.

Софія Ярова після Другої світової закінчила педагогічний інститут та історичний факультет Київського університету. Працювала вчителькою та стала директоркою однієї з київських шкіл. Під час окупації Києва Софія разом із мамою рятували євреїв від нацистів. Зокрема, вони допомогли родині Липницьких: спершу переховували жінку з дітьми в себе та в родичів на Київщині, а згодом вивели її чоловіка з окупованого Києва. Софія згадувала події війни так: «Ми допомагали багатьом, але прізвищ їх ми не питали, допомогли десяткам євреїв і не тільки. Весь Київ допомагав євреям і всіх можна було б вважати Праведниками світу».

Начальник однієї з поліційних дільниць Києва Михайловський сподівався, що євреїв, які приймуть християнство, нацисти не чіпатимуть. Тому він познайомив українця Феодосія Жуковського з отцем Варлаамом, священником Видубицького монастиря. Той мав похрестити його дружину-єврейку та видати їй про це довідку. На жаль, ця довідка не допомогла, тому врешті жінку з дітьми переховувала у своєму будинку на околиці міста знайома Феодосія — Анастасія Никитюк.

Олексій Киричинський був відомим у Києві невропатологом. Під час окупації міста він завідував неврологічним відділенням однієї з лікарень і влаштовував туди євреїв із вигаданими прізвищами як хворих. Так він урятував їх від розстрілів у Бабиному Яру.

Журналіст Віктор Чайка за рік після отримання звань «Праведник Бабиного Яру» та «Праведник народів світу» відвідав Ізраїль разом із делегацією Єврейської ради України. А ще два роки потому йому присудили звання «Почесний громадянин Держави Ізраїль». Нагороду пан Віктор отримав за порятунок свого друга Якова Екеля. Той разом із батьком втік із Бабиного Яру. Тата все-таки схопили та розстріляли. А Якова цілий місяць, попри небезпеку, переховували в себе Чайки. Згодом він пішов на фронт.

Ізраїлю Заславському вдалося перейти лінію фронту, щоб стати до лав війська та боротися з нацистами зі зброєю в руках. До мосту через Дніпро його провів рятівник Юрій Савченко.

Після повернення до окупованого Києва Віра Тополь переховувала єврейську родину Дубинських у зруйнованих будинках і залишених квартирах. Туди вона приносила їм продукти. До війни Віра була нянею Бориса Дубинського, а після він уважав її своєю другою матір’ю та листувався з нею до самої її смерті.

Родина Родзевичів завела собаку, який гавкотом сповіщав про появу чужих поблизу будинку. Так вони в разі нацистської облави мали час, щоб сховати свою єврейську подругу Дору Степанську у спеціальне місце під сходами. Завдяки цій системі німці не знайшли її впродовж двох років окупації Києва, хоч і шукали євреїв по квартирах.

За 50 метрів від хати Мотрі Шевчук був штаб поліції, туди привозили євреїв і полонених із навколишніх сіл. Часом донька Мотрі, Зіна, бачила, як там розстрілюють людей і закопують у яру. А все-таки Мотря прийняла до себе українку Лідію Копоровську з двома єврейськими дітьми. Дітей не випускали з двору, деколи ховали їх у льосі. А одного разу, коли німці прийшли до хати, накрили їх на печі та для кращого маскування посадили зверху Зіну.

Євгенія Герда змогла дістати довідку про те, що Олександр Межибовський — українець. Показавши її в Дарницькому концтаборі, врятувала звідти свого друга дитинства. Пізніше вона також допомогла йому перейти лінію фронту, сказавши на німецьких постах, що Олександр — її брат, з яким ідуть до матері при смерті.

Тетяна Маркус — учасниця київського підпілля часів Другої світової війни. Працювала офіціанткою в офіцерській їдальні, назвавшись грузинкою. Вона знищила кілька десятків гітлерівців. Після того як застрелила німецького офіцера, гестапівці шукали її по всьому місту. Тоді вона добу ховалася в будинку Галахових.

Тамара Галахова збирала Тетяну в дорогу, а її донька стежила, чи не наближається хтось чужий. Уже під час переправи через Дніпро Тетяну схопили гестапівці. Вони піддавали її тортурам упродовж 5 місяців, та вона не видала нікого з поплічників. 2006 року Президент України надав їй звання Героя України посмертно.