Іван Франко мав майже сотню різних псевдонімів: Джеджалик, Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Non severus, Vivus, Марко В-а, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова та інші. Серед них і низка криптонімів — буквених псевдонімів: І. Ф., Ів. Фр., I. F., Iw. Fr., Ккк.

Іван Франко був номінований на Нобелівську премію з літератури у 1916 році. На жаль, письменник помер за кілька місяців до оголошення результатів (цю нагороду вручають лише прижиттєво).

Іван Франко знав 20 мов включно з українською. Серед них: польська, чеська, словацька, болгарська, старослов’янська, литовська, давньогрецька, німецька, англійська, французька, італійська, іспанська, їдиш та іврит.

Франка цікавили фінанси, банківська справа й статистика. Він уважав, що для розвитку суспільства необхідна сильна економіка.

Іван Франко чудово знався на грибах та полюбляв їх збирати. Ще одне улюблене заняття — риболовля. У гірських річках письменник ловив рибу голіруч, а за школярства навіть здобув друге місце на змаганні рибалок!

Влітку 1884 року Франко ініціював Українсько-руську студентську мандрівку, яку сам назвав «першою свідомо зорганізованою пробою товариської мандрівки українсько-руської молодіжі». За пропозицією письменника, маршрут пролягав гірською місцевістю від Дрогобича, що на Львівщині, до села Устеріки на Івано-Франківщині. У містах, де зупинялися мандрівники, вони разом із місцевою молоддю влаштовували музичні вечірки з танцями.

Фольклористична праця Івана Франка «Галицько-руські народні приповідки» вийшла в 6 томах «Етнографічного збірника» Наукового товариства імені Шевченка у Львові з 1901 до 1910 року.

В оповіданні «Грицева шкільна наука» Франко вживає фразу «а баба галамага» у значенні «дурниця, нісенітниця». Саме його для назви видавництва обрав Іван Малкович.